• Борисо-Глібський храм с.Шклінь
    Борисо-Глібський храм с.Шклінь
  • Свято - Георгіївський храм с.Бережанка
    Свято - Георгіївський храм с.Бережанка
  • Свято-Дмитрівський храм с.Ниви-Губинські
    Свято-Дмитрівський храм с.Ниви-Губинські
  • Свято-Миколаївський храм с.Звиняче
    Свято-Миколаївський храм с.Звиняче
  • Свято-Миколаївський храм с.Скобелка
    Свято-Миколаївський храм с.Скобелка
  • Свято-Михайлівський храм с.Красів
    Свято-Михайлівський храм с.Красів
  • Свято-Михайлівський храм с.Мирне
    Свято-Михайлівський храм с.Мирне
  • Свято-Покровський храм с.Терешківці
    Свято-Покровський храм с.Терешківці
  • Свято-Преображенський храм с.Бистровиця
    Свято-Преображенський храм с.Бистровиця
  • Свято-Преображенський храм с.Жуківець
    Свято-Преображенський храм с.Жуківець
  • Свято-Різдво-Богородичний храм с.Михлин
    Свято-Різдво-Богородичний храм с.Михлин
  • Свято-Різдво-Богородичний храм с.Рачин
    Свято-Різдво-Богородичний храм с.Рачин
  • Свято-Різдво-Богородичний храм с.Холонів
    Свято-Різдво-Богородичний храм с.Холонів
  • Храм Різдва Христового м.Горохова
    Храм Різдва Христового м.Горохова
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Ватин
    Хресто-Воздвиженський храм с.Ватин
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Озерці
    Хресто-Воздвиженський храм с.Озерці
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Ощів
    Хресто-Воздвиженський храм с.Ощів
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Угринів
    Хресто-Воздвиженський храм с.Угринів
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Ярівка
    Хресто-Воздвиженський храм с.Ярівка
Хресто-Воздвиженський храм с.Ощів

Фото з архіву: Храм с.Ощів під час Першої Світової війни

Інтернет-сайт парафії

Небесна Святиня

«Премудрість створила собі оселю»

(Притч. 9,1)

Немає нічого  кращого на землі за любов та ласку Божу. І саме Церква  є      посередником  Господа серед людей. «Церква  - то є стовп і утвердження істини»(1 Тим. 3, 15). Митрополит Волинський і Луцький Ніфонт у передмові до видання «Храми Волині каже: «В кожний період земного життя людини, чи то скорботного чи радісного, Церква завжди була поруч. Вона молилася за воїнів та їх перемогу під час війни, терпіла утиски, омивалася слізьми від гонінь та принижень, раділа і торжествувала разом із простим народом».  Ще за свого життя на землі Господь наш Ісус Христос сказав: «Де двоє чи троє зібралися в ім'я Моє, там Я між ними перебуваю»(Мф.18, 20). 

Світло  Христової  віри  прийшло  на  Волинь  ще  до  офіційного  запровадження    християнства  на  Русі. Його  приніс  святий  Мефодій, який  побував  тут  ще  у  9 столітті, здійснюючи  просвітницьку  місію  у  Моравії. Вже  тоді  Волинь  входила  до  складу  Моравської  єпархії, що сягала річок Західний Буг та Стир. Існують перекази про те, що святі Кирило і Мефодій посилали проповідників в Сілезію, Польщу і сусідню Русь.

Бідним  вважалося  те  волинське  село, в  якому  не  було  церкви.  Історія  нашого  села  сягає  1545  року,  ця  дата  підтверджується  архівними  документами, у  яких  значиться, що  село  тоді  належало  панам  Іванові  та  Михайлові  Ощівським: «Було  тоді  у  селі  89  домів, два  млини, церква  дерев'яна». Все   вказує  на  те, що  ця  давня  сільська  святиня  кликала    вірних  на  молитву  не  одне  століття. 

Книга  «Дев'ятсотліття   православ'я  на  Волині», видана  1892  року, розповідає  цікаву  історію  чудотворної  ікони  Божої  Матері  з  Ощівського  храму: «В  селі  Ощеві  в  самостійній  Богоявленській  церкві  є  благодатна  ікона  Божої  Матері, яку  надзвичайно  шанують  місцеві  і  жителі  навколишніх  сіл. Ікона  ця, безперечно, давня, писана  оригінально  і  художньо, розміщена  на  верхньому  місці». Очевидно, це  була  спускна  ікона  зверху  іконостасу. Про    походження  цієї  святині  є  перекази, що   вона  була  подарована  церкві  якоюсь  місцевою  володаркою, яка  завдяки  старанній  молитві  сама   відчула  на  собі  благодатну  допомогу  Божої  Матері, тому  й  передала  ікону  в  дарунок  церкві. Існують  також  перекази  про  зцілення  недужих  перед  цим    святим  образом. Довгий  час  у  церкві  зберігалася  милиця  із  написом «1772 рік»  як  речовий  доказ  зцілення  одного  кульгавого  чоловіка, який  тут після  щирої  молитви  позбувся  недуги.  « І  в  Богородичні  свята, і в  день  Воздвиження  Чесного  і  Животворящого  Хреста, і  в  день  апостола  Іоанна  Богослова  жителі  села  Ощева  та  навколишніх  сіл  приходять  у  церкву  села  Ощів  із  безсумнівною  надією  отримати  для  себе  благодать, допомогу  від  Заступниці  роду  християнського», - читаємо  в  уже  згадуваному  історичному  джерелі  «Дев'ятсотліття   православ'я  на  Волині».

У  1908-1910  роках  поряд  зі  старовинною  дерев'яною  церквою  жителі  села  на  кошти  пана  Сурмєнєва (за  іншими  даними  Соромєнєва)  почали  будувати  нову, цегляну.  Пан Сурмєнєв  обирався  у сенат і перебував у Петербурзі, хоча часто навідувався в Ощів. Усіма  роботами  керувала  його  дружина, пані  Владислава, яка  постійно  мешкала  у  селі.

Храм  був  освячений  у  1812  році  як  Богоявленський. У 1913 році  пан Сурмєнєв  помер. Старожили розповідали, що коли везли померлого пана, ощівці   вистеляли  дорогу  килимами  і  квітами  в знак  шани до нього. Пана, а  згодом  і  пані  Владиславу,  поховали біля церкви, яку вони  збудували.

Незабаром  почалася  Перша  світова  війна, яка  чорним  вихором  прокотилася  і  по  новозбудованому  храмі. Через  село  Ощів  проходила  лінія  фронту, всіх  жителів  було  евакуйовано, переважно  в  Катеринославську  губернію. В  ході  воєнних  операцій  село  було  повністю  зруйноване  і  спалене, зазнала  великих  ушкоджень  і  церква, яку  німецькі  солдати  перетворили  на  склад  зброї  та  боєприпасів. Саме  тоді  безслідно  зникла  чудотворна  ікона  Божої  Матері, проте  ощівці  щиро  вірять  у  те, що  настане  день - і  станеться  по  волі  Божій  диво - святиня  повернеться  до  свого храму.

 Під час  другої  світової   війни  у  1943 році  місцевими   жителями   біля пошкодженої   кам'яної  церкви   було  побудовано  дерев'яну,  в  яку  перенесли  усі  вцілілі  ікони  та  іконостас, і  богослужіння  продовжувалося  у  ній  до п'ятдесятих  років  минулого  століття.  Старожили згадують, що настоятелем цього храму був протоієрей Афанасій Андрійчук із сусіднього Божева.

У  важкі  часи  войовничого  атеїзму  ця  дерев'яна  церква   була  закрита  і  зруйнована, а  покалічена  війною  цегляна  так  і  стояла  пусткою, доки  хтось  із  партійного  керівництва  не  додумався  зробити  тут  склад  отрутохімікатів.  Ікони  та  церковне  спорядження, як  розповідають нам  старожили, склали  на  підводу  і  повезли  кудись  у  напрямку  Горохова. Зі  сльозами  на  очах  старші  односельці  згадують, як  іржали  коні, довго  тупцювали  на  місці, не  хотіли  рушати  і  вести  дорогий  вантаж  назавжди  із    рідного  села...

Як  тільки  у  кінці  80-х  років  минулого  століття  жителі  села  відчули  свіжий  вітер  суспільно-політичних  змін, відразу  постало  питання  про  відбудову  знівеченого  храму. Наша  церква  вбралась  у  риштування, і  за  відносно  невеликий  час - протягом   приблизно  двох  років - вона  постала  в  оновленій  красі. Ініціатором, натхненником, будівничим  і  першим  старостою  відродженої  святині  був  Григорій  Андрійович  Шкамарда, а  всі  роботи  виконували  односельці  дружною  громадою. І  от  14  липня  1990  року  відбудована  церква  була  відкрита  й  освячена  з благословення єпископа  Волинського і Рівненського Варфоломія благочинним Горохівського округу протоієреєм  Олександром Пасічником  як Хрестовоздвиженська.  Настоятелем    храму  став протоієрей Миколай Мельничук. Першим регентом хору став Передон Степан Іванович із Вільхівки. Після того, як за станом здоров'я він не зміг виконувати цю посаду, регентом хору було призначено Тишкевич Віру Захарівну, яка трудилась на цій ниві довгих 8 років. Після неї регентом стала Новосад Надія Іванівна, що вже 15 років плідно працює на цій посаді. Зараз хор Хрестовоздвиженського храму налічує понад 15 учасників. У 2002 році його було нагороджено грамотою митрополита Ніфонта.

 За час служіння отця Миколая було зроблено розпис у храмі, оновлено іконостас, встановлено центральний купол. Вірою  і  правдою  прослужив  батюшка у церкві  аж  до  часу, коли  Бог  покликав  його  у  вічність. Саме  тут, в  Ощеві, судилося  цому  відправити  останню  у  своєму  житті   службу  Божу. Це  було  4  грудня  2010 року. А  наступного  дня  духовного  пастиря  не  стало...

Але Бог не залишить стадо без пастиря. Спочатку тимчасовим настоятелем храму був протоієрей Василій Хомляк, а потім, з благословення керуючого Волинською єпархією митрополита Ніфонта, настоятелем храму було призначено ієрея Романа Світлика, який став для людей істинним порадником і наставником. У храмі функціонує недільна школа. Щорічно з благословення настоятеля організовуються поїздки та піші ходи до Почаєва, проводяться хресні ходи, водосвятні молебні на річках та штучних водоймах, різдвяні та великодні дійства. У період  із 2010 по 2014р. у храмі за допомогою прихожан було зроблено реставрацію іконостасу, встановлено 9 куполів, оновлено престол і жертовник. Реставраційні роботи триватимуть і надалі.

19 серпня 2014 року в центрі села було відкрито та освячено відреставровану  криницю, воду з якої тепер може черпати кожен охочий. Значну допомогу в цій справі надав Шеремета Григорій Романович, який завжди і матеріально і духовно підтримує церковну громаду. Під час розкопок, у криниці було знайдено монету Російської імперії 1913 року. Старожили кажуть, що тут напували коней солдати під час Першої Світової війни. Це була велика і радісна подія для села.

2 липня 2015 року з ініціативи настоятеля отця Романа було проведено збір продуктів для солдат, що перебувають у зоні проведення АТО. Село відгукнулося на пропозицію і до вечора зібрало повний бус продуктів.

...Стоїть  в Ощеві на горбочку церква, крихітна Небесна Святиня серед мільйонів інших. Це - визнаний духовний і культурний центр села, куди з вірою та надією лине народ для молитви та покаяння.

Молись, народе! Чистоті радій,

Від храму Божого не відвертай лиця.

Не відпадай, як чинить блудодій,

А стій за Православ'я до кінця.

 

 

 

Cьогодні