• Борисо-Глібський храм с.Шклінь
    Борисо-Глібський храм с.Шклінь
  • Свято - Георгіївський храм с.Бережанка
    Свято - Георгіївський храм с.Бережанка
  • Свято-Дмитрівський храм с.Ниви-Губинські
    Свято-Дмитрівський храм с.Ниви-Губинські
  • Свято-Миколаївський храм с.Звиняче
    Свято-Миколаївський храм с.Звиняче
  • Свято-Миколаївський храм с.Скобелка
    Свято-Миколаївський храм с.Скобелка
  • Свято-Михайлівський храм с.Красів
    Свято-Михайлівський храм с.Красів
  • Свято-Михайлівський храм с.Мирне
    Свято-Михайлівський храм с.Мирне
  • Свято-Покровський храм с.Терешківці
    Свято-Покровський храм с.Терешківці
  • Свято-Преображенський храм с.Бистровиця
    Свято-Преображенський храм с.Бистровиця
  • Свято-Преображенський храм с.Жуківець
    Свято-Преображенський храм с.Жуківець
  • Свято-Різдво-Богородичний храм с.Михлин
    Свято-Різдво-Богородичний храм с.Михлин
  • Свято-Різдво-Богородичний храм с.Рачин
    Свято-Різдво-Богородичний храм с.Рачин
  • Свято-Різдво-Богородичний храм с.Холонів
    Свято-Різдво-Богородичний храм с.Холонів
  • Храм Різдва Христового м.Горохова
    Храм Різдва Христового м.Горохова
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Ватин
    Хресто-Воздвиженський храм с.Ватин
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Озерці
    Хресто-Воздвиженський храм с.Озерці
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Ощів
    Хресто-Воздвиженський храм с.Ощів
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Угринів
    Хресто-Воздвиженський храм с.Угринів
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Ярівка
    Хресто-Воздвиженський храм с.Ярівка
04.09.2015

 

"ЖИВУ ЗНАЮЧИ, ЩО Я - ЗАВЖДИ ПЕРЕД ОЧИМА БОГА" 

Митрофорний протоієрей Олександр Пасічник служить Господу у сані священика уже 63 рік. Його називають "родовим батюшкою", бо хрестив, вінчав і відспівував не одне покоління у Горохові та в його околицях. Цікаво, що отця Олександра - настоятеля храму Української Православної Церкви у Горохові, благочинного Горохівського округу - після соціологічних опитувань одне з волинських інтернет-видань назвало серед авторитетних людей Горохівського району. Мало уякому регіоні Волині в "авторитети", у список людей, які визначають погоду в районі потрапив священик. А в нього були і своя Голгофа, коли по-рейдерськи відібрали храм, і своя хресна дорога...

 

- Ніколи не вів детального обліку, але якщо прикинути, то за своє священицьке життя охрестив понад дві тисячі дітей і відспівав понад тисячу. Справді є родини, де я хрестив по кілька поколінь... А було ж по-різному. У богоборчі часи люди боялися іти до храму, бо їх могли не тільки вигнати з роботи, а й переслідували. Але жити хотіли за Божим законом. Тому хрестив удома. Серед білого дня приходила до мене компанія, наче у гості, у певний момент кликав у хату тих, які мали бути хресними батьками, а інші у той час вели розмови на вулмці... Не раз і ночами везли мене у яке глухе село, люди боялися навіть сусідів, аби не донесли... Бувало, що бабуся приносила серед зими дитину, надійно замотану теплими хустками.

Люди в усі часи тягнулися до Бога. У Скобелці, де я служив і живу донині, був сільський голова, який мусив виконувати наказ: у церкві  мало правитися не доіше, ніж до восьмої ранку, бо люди мали бути на роботі в колгоспі. Але я мав від нього телеграму... Справжній бланк телеграми, на якому вписали імена його родини, і я їх поминав, молився за них... І служив стільки, скільки мала тривати служба, й не мав з тим ніяких проблем. Інший сільський голова, коли довго хворів і я його провідував, признався, як йому було важко втриматись, бо примушували скинути з храму хрести, спаплюжити церкву... Але він це все витримав і не скоїв гріха. І зберіг нам церкву, яку у 1991 році ми й відкрили...

Серед тих, кого я у свій час охрестив, був і раб Божий Валентин, який виріс, став поважною людиною, був на відповідальній роботі. Він став і нашим головним жертводавцем, коли наша парафія будувала у Горохові новий храм замість захопленого розкольниками...

Донині маю зошит з іменами жертводавців і молюся за них.

            ***

- На мою долю випало відкривати після богоборчих часів не один православний храм на Горохівщині. Перші були у Смоляві, Угринові, Липі, Ржищеві... Я не розказував людям про політику, а вітав їх з духовним святом. Люди так раділи, що знову у їхньому селі загорілася лампада православної віри, плакали слізьми радості... Я не міг тоді повірити, що знову повернуться часи, коли нашу Церкву шматуватимуть. У 1992 році у Воскресенський храм в Горохові прийшли розкольники, й храм просто відібрали. Не пустили і мене, священика, і вірних вірі людей. 5 місяців ми  служили у хаті однієї вдовиці, потім нам дали другий поверх приміщення РАГСу, і тут ми прослужили 13 з половиною років! Не раз ми співаємо "Господи, помилуй!", а знизу чути вигуки "Гірко!".

Людей, які до нас ходили, переслідували. Але все-одно знаходилося до сорока чоловік, які ходили стабільно, щоб їм це не коштувало. Я їздив на службу зі Скобелки ровером, то дорогою на мене і плювали. І всяко обзивали... Але ніколи не реагував, не ремствував. Я все життя живу, знаючи, що я завжди - перед очима Божими. Бог усе бачить. Усе.

У 2000 році заклали камінь під новий храм, це зробив митрополит Волинський і Луцький Ніфонт. А через 5 років він і освятив престол. Будували храм майстри з Почаєва. Ми зробили його трохи більшим, ніж спочатку планувалося за проектом. Тепер він виглядає так, наче завжди стояв у цьому місці. У храмі прекрасна акустика. Тут легко служити, легко й молитися, бо з нами тут Бог. А я будую далі, біля храму ми зводимо приміщення, в якому будуть класи для недільної школи, у нас її відвідує багато діток, буде хрестильня та інші потрібні для соціального служіння приміщення.

            ***     

Господь дав мені і прожити на цьому світі. І послужити Йому і людям. Я родом з села Несвіч Луцького району. У селі в часи мого дитинства жили українці, поляки, чехи, жиди, і всі люди були рівні один перед одним. Священиком у нашому храмі служив отець Олександр Зумер, він був чехом за національністю. Одного дня в часи Другої світової війни ми з його сином Владиславом вийшли під час служби на вулицю, а тут летять німецькі літаки... У нас вже руські війська в селі стояли, мабуть, їх хотіли знищити таким чином. На село почали летіти бомби, але Божою волею жодна не впала на церквицю, хоча поруч і падали.  Того дня, а то було на Благовіщення, післяобід був і другий захід літаків. Але і цього разу храм вцілів, хоч солдатів руських побило...

            ***

- Коли мене зараз питають, коли були важчі часи - т оді, коли храми взагалі закривали, чи тепер, коли їх просто захоплюють, я кажу: напевне, зараз важче. Тодішня влада "не чикалася", були певні вимоги, і ми навчилися лавірувати так, аби і влада не мала претензій, і люди могли задовольнити свої духовні потреби. А зараз настало просто беззаконня. Зараз важче. На питання, а що робити, кажу: молитися. У Бога все записано про нас. Своїм парафіянам завжди кажу одне: треба нам мати віру і молитися. Молитися за себе, своїх рідних, близьких, за рід людський, за Україну, рідну землю... А Бог управить, як нам далі жити.

 

volyn.church.ua

Cьогодні