• Борисо-Глібський храм с.Шклінь
    Борисо-Глібський храм с.Шклінь
  • Свято - Георгіївський храм с.Бережанка
    Свято - Георгіївський храм с.Бережанка
  • Свято-Дмитрівський храм с.Ниви-Губинські
    Свято-Дмитрівський храм с.Ниви-Губинські
  • Свято-Миколаївський храм с.Звиняче
    Свято-Миколаївський храм с.Звиняче
  • Свято-Миколаївський храм с.Скобелка
    Свято-Миколаївський храм с.Скобелка
  • Свято-Михайлівський храм с.Красів
    Свято-Михайлівський храм с.Красів
  • Свято-Михайлівський храм с.Мирне
    Свято-Михайлівський храм с.Мирне
  • Свято-Покровський храм с.Терешківці
    Свято-Покровський храм с.Терешківці
  • Свято-Преображенський храм с.Бистровиця
    Свято-Преображенський храм с.Бистровиця
  • Свято-Преображенський храм с.Жуківець
    Свято-Преображенський храм с.Жуківець
  • Свято-Різдво-Богородичний храм с.Михлин
    Свято-Різдво-Богородичний храм с.Михлин
  • Свято-Різдво-Богородичний храм с.Рачин
    Свято-Різдво-Богородичний храм с.Рачин
  • Свято-Різдво-Богородичний храм с.Холонів
    Свято-Різдво-Богородичний храм с.Холонів
  • Храм Різдва Христового м.Горохова
    Храм Різдва Христового м.Горохова
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Ватин
    Хресто-Воздвиженський храм с.Ватин
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Озерці
    Хресто-Воздвиженський храм с.Озерці
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Ощів
    Хресто-Воздвиженський храм с.Ощів
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Угринів
    Хресто-Воздвиженський храм с.Угринів
  • Хресто-Воздвиженський храм с.Ярівка
    Хресто-Воздвиженський храм с.Ярівка
05.11.2016

 

5 листопада на 88 році життя відійшов у вічність благочинний Горохівської округи, настоятель храму Різдва Христового м.Горохова митрофорний протоієрей Олександр Пасічник.

Вічна пам'ять дорогому отцю Олександру.

 

Народився 8 квітня (5 по паспорту) 1929 року в с.Несвіч Луцького району Волинської області.

В 1945 році закінчив 7 -й клас Несвічанської школи.

В 1946 році закінчив Торговокооперативну школу м.Луцьк.

В 1947 році закінчив 8-й клас середньої школи м.Луцьк.

В тому ж році поступив у Волинську Духовну Семінарію м.Луцьк.

На третьому курсі семінарії одружився і 20 листопада 1950 року єпископом Волинським і Рівненським Панкратієм рукоположений в сан диякона.

11 лютого 1951 року тим же єпископом рукоположений в сан священика.

Після закінчення ВДС 12 червня 1952 року назначений настоятелем Свято-Димтрівського храму с.Дружкопіль (Журавники) Брестечківського району Волинської обл.

В 1953 році настоятель Свято-Миколаївського храму с.Скобелка.

23 лютого 1960 року назначений псаломщиком з правом служіння і помічником благочинного Свято-Вознесенськогохраму м.Горохова.

В 1986 році настоятель того ж храму і виконуючий обов'язки благочинного.

11 березня 1987 року настоятель Свято-Вознесенського храму і благочинний Горохівської округи Волинської обл.

4 жовтня 1992 року «в неділю приїхав так званий єпископ Спиридон з 50-ма міліціонерами забрав храм і все що було в храмі крім «Антімінса». Мені прийшлось служити сім місяців в хаті однієї вдови. Потім виділили один поверх РАГСу де ми прослужили  майже 14 років»-згадує благочинний протоієрей Олександр Пасічник.

Рішенням районної державної адміністрації від 12 квітня 1993р. громаді Свято-Вознесенського храму УПЦ було надано в оренду для проведення богослужінь частину приміщення РАГСу.

18 вересня 1993 року митрополит Ніфонт освятив тут престол. Богослужіння у цьому пристосованому приміщенні тривали до листопада 2005 року.

У ювілейний 2000 рік від Різдва Христового, 24 серпня, митрополит Ніфонт освятив місце під новий храм Різдва Христового, і заклав наріжний камінь.

12 листопада 2005 року владика Ніфонт освятив престол новозбудованого храму.

У 2007 році закінчили розпис храму.

Настоятель храму Різдва Христового м. Горохова протоієрей Олександр Пасічник  удостоєний всіх церковних нагород та має чималу кількість орденів різних ступенів.

За великі заслуги перед Українською Православною Церквою та багаторічну службу благочинний митрофорний протоієрей Олександр Пасічник нагороджений численними грамотами, орденами: у 1994 році - другим Хрестом з прикрасами; до 1000-ліття Волинської Єпархії удостоєний права служби Божої при відкритих царських вратах по "Отче наш". У 1997 та 2003 роках - орденами "Преподобного Нестора Літописця" І і ІІ ступенів. У травні 2000 року - ювілейним орденом "Різдва Христового - 2000" ІІ ступеня. У грудні 2009 року - орденом "Почаївської ікони Пресвятої Богородиці". Є багато державних нагород 

 

У кожного священика - своя Голгофа

«Нами керують ті самі комуністи. Тільки хреститися навчилися. Але в їхніх серцях теї віри як кіт наплакав», - такого висновку дійшов 82-літній священик із висоти прожитого.

Протоієрей Олександр Пасічник поклав своє життя на вівтар Богові у буквальному сенсі. За плечима сивочолого, смиренного духівника з Горохівщини - шість десятиліть (!) безперервної служби Господу. Сивина давно посріблила його скроні, доля випробувала і горем, і радістю... А він все ще знаходить сили, аби на службу зі Скобелки до райцентру щоразу їздити ...велосипедом!

Священицька ноша - нелегка. Напевне, найважче в цій місії - нести своє покликання з гідністю. Про «батюшку зі Скобелки, який служить у Горохові», мені порадили написати люди. Оце, мабуть, і є найпершим доказом, що цей сивочолий духівник зі своєю місією впорався. Але... Ні, ще не впорався. Бо хоча о. Олександрові 83-й пішов, він не уявляє себе без священицької роботи.

 

 

Ми застали його за домашніми клопотами. Батюшка саме картоплю перебирав... Каже, вродила цього року файно:

- Був час, коли у нас було велике господарство. Жив я з тестем. Трудилися гуртом. І поле мали, і живність всяку. Навіть у колгосп ходили помагати чи косити, чи буряки копати, як тра було... А тепер - старий. Син помер. Онук теж молодим пішов із життя. Матушки вже немає. Ото з дочкою разом і живемо. Пару курок тримаємо. Трохи городу. Нам вистачає. Бачите, я великих статків не нажив, хоч і міг би, - зізнається благочинний, запрошуючи нас до хати.

Якщо виписати долю Олександра Пасічника на папері, була б своєрідна історія духовного життя Волині. Як мінімум тричі за вісім десятків літ, його - змалечку щирого вірянина - змушували переконатися, що віра - не лише особисте. Це - часто спосіб маніпуляції не просто людськими долями, а й долею цілого народу або країни. Так було в 39-му, згодом - у 60-х, щось подібне, каже батюшка, трапилося в 90-ті...

Він народився у с. Несвіч Луцького р-ну. Шестеро дітей. Скрута. Втім, хоч до найближчої церкви було чотири кілометри, уся родина щонеділі й кожного свята відвідувала храм.

- Хіба бабця часом не йшла... - згадує о. Олександр, - бо їй 96 було. Нас вчили вірити. У школі навіть подавали релігію. В клас приходили священик і ксьондз. До 38-го на третє мая ми ходили в церкву, а поляки - до костелу. А в 38-му (я тоді в другий чи третій клас ходив) нас всіх рішили ополячити і повели всіх до костелу. Ніхто нічого не розумів. Через рік - війна. Раптом приходить той самий вчитель, котрий ще вчора говорив, що в церкву ходити треба, і каже: Бога ...нема! Ага!. А дітям як? Розказували, що всім так поступати тра, як Павлік Морозов (а він же батьків своїх здав). Тяжко це все було... А як у 46-му об'явили про вступ до волинської семінарії (з нашого села було аж четверо семінаристів!), то і в мене виникла така думка. Я не знаю, яка й причина. Але вперто хотів. Хоч тато мій мріяв, щоб син став фельдшером...

А син вирішив лікувати ...душі. І в 47-му таки вступив до Волинської духовної семінарії. Після закінчення навчання, на Лазареву суботу, молодого духівника спрямували служити до с. Лучиці Луцького р-ну. Зовсім не довго працював батюшка там. Поїхав складати випускні іспити, а народ - слідом: просити, щоб дали священика назад. Але ректор розпорядився по-іншому - і Олександра Пасічника, тоді гарного, юного і завзятого, направили до

с. Журавники, що на Горохівщині. Ще через деякий час - у Скобелку.

З того часу Олександр Пасічник - у цьому селі. На цій же парафії він і зустрів переломний для духовного життя не лише Волині, а й усієї України, 60-й рік. Із «благословення» радянської влади закриваються храми, руйнуються святині, нищаться цінні ікони й інше церковне начиння... Тоді нинішній благочинний Горохівського округу служив у с. Бистровиця (на ту пору населений пункт називався Божевом). Отця Олександра викликають у КГБ:

- Такий уповноважений Феодулов був. От він і каже: «Вы на каком основании служили в Божеве?». «Ну, - відповідаю, - маю справку від благочинного». Даю йому - а він її собі під скло: «Не имеешь права служить. Крестить, венчать, погребать можешь. А служить нельзя, потому что у тебя справки нет». Отак тоді робилося. Де мав подітися? Порадилися - й дали мені справку, що міг я бути псаломщиком з правом служенія.

Відтоді о. Олександр працює у Горохові. В ту пору до громади Свято-Вознесенського храму належали села: Скобелка, Марковичі, Бистровиця, Терешківці, Озерці, Старостав.

Із вересня 1986 до 92-го митрофорний протоієрей Олександр Пасічник був настоятелем цієї церкви. А далі - стався черговий переворот. У червні 91-го у Свято-Вознесенському храмі Горохова побував митрополит Філарет. А в жовтні 92-го частина громади на чолі з духовенством Київського патріархату відвоювали святиню собі. Ось як про це згадує її колишній настоятель:

- Просто одного вечора староста не віддав мені ключів, а вранці церкву не відчинив. Ми служили надворі, приїхав їхній Спиридон, гучно так кричав: «Я йому білета куплю, хай їде за Урал!». Йому плескали. Я ще ніколи не бачив, щоби в церкві плескали... Ми ходили тоді до головного прокурора: але там відповіли, що церква відділена від держави і зарадити нам не можуть. Зосталися без нічого: хрест простенький і таке ж Євангеліє.

По-різному можна оцінювати ці події. Але для поважного священика вони були, зрозуміло, стресом. Та й вік на ту пору в Олександра Пасічника був уже поважним. Дарма. Він знайшов можливість іти далі.

Певний час служив у хатині однієї горохівчанки. Потім громада орендувала частину приміщення місцевого РАГСу. Було таке, що знизу Богу молилися, а зверху марш Мендельсона гучно грав... Згодом вирішили поставити новий храм.

Перший камінь нині красивої церкви Різдва Христового УПЦ ліг у фундамент ...24 серпня, на День Незалежності України.

- Сповідь тоді провели, владика приїхав - і камінь заклали. Так. У такий знаменний день. Того року ми самі фундамент зробили. Громадою копали. А потім найшовся спонсор... Я з тих грошей рубля не взяв. То велике має значення, бо відчуваю, що гріха в цьому не маю, - каже о. Олександр.

Уже п'ять літ він служить у новій церкві. Нині - разом із молодшим колегою. Трудиться, не шкодуючи себе. Проводить зустрічі з незрячими, опікується сиротами, возить дітей до Почаєва...

 

 

- Я не маю чим хвалитися. Старався все для церкви. Нічого для себе. Але я не переймаюся. Маю два ровери - вистачить... - жартує наш співрозмовник.

Насправді велосипед - «добрий друг» священика. Верхи на двоколісному зі Скобелки до Горохова він їздить мало не щодня.

- Проїдуся - змучуся, а церкві - така радість, що назад вертаю, то він сам з гори котиться. Душа летить! - усміхається сивочолий чоловік. І додає: йому не 83-й рік життя. Якщо «не рахувати те, що проспав (ночі, - авт.), то маю тільки 42»!

Попри вік, він має ясний розум. Пережитий досвід дає чоловікові унікальну можливість аналізувати історичні події «з середини»:

- Якби були комуністи не зачепили церкви, то знаєте, яка б у нас була нині держава! А так - біда. Тепер вони по-іншому на ту церкву дивляться. Як на благодійність. Нами ж керують ті самі комуністи. Тільки хреститися навчилися. Але в їхніх серцях теї віри як кіт наплакав. ...Патріот - то є віра в Бога. А не віра в одну власть. Патріот - той, хто церкву держить православну і нікому не зміняє, - категорично заявляє священик.

Голос старого духівника бринить лише тоді, коли в розмові згадуємо про майбутнє. Він понад усе боїться, що одного дня стане комусь неугодним, непотрібним. Що одного дня йому скажуть, як той совєтський кегебіст Феодулов: «Служить не положено». Своїм життям протоієрей Пасічник довів: він не заслуговує таких слів.

Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото автора. 

 

"Волинська газета"

Громадсько -політичний тижневик

8.11.2011

 

Cьогодні